|
||||||
Система оцінки економічного рівня власності поряд з власником була якщо і не знищена, то в крайньому разі розірвана між різними суб'єктами: між виробником, з одного боку, що не був власником продукції, і суб'єктом, який лише ангажував її власника, але не мав прямого відношення до затрат безпосереднього виробництва. І навіть сучасні технічні засоби та методи обліку, його моделювання і комп'ютеризація виявились безсилими замінити елементарну систему визначення економічного рівня власності, бо за відсутності повноцінного власника втрачає будь-який сенс саме поняття — власність. Ринок, його чутлива і безвідмовно діюча система "попит-пропозиція" за нормальних умов, особливо в період позакризового розвитку, бездоганно виконує роль регулятора економічного рівня власності. Але щоб вийти на ринок, кожен виробник мусить встановити конкретний економічний рівень власності, об'єктом якої є вироблена ним і визначена для реалізації продукція. Це і буде стартовий рівень його власності, об'єкти якої призначені до відчуження, тобто до передачі іншому власнику на певних економічних засадах. При цьому, перш за все, визначається рівень як матеріальних, так і трудових в грошовому виразі затрат — тобто собівартість продукції. Крім того, конкретний економічний рівень власності — стартова ціна — повинен включати в собі певний прибуток, на одержання якого розраховує виробник, а також відповідну суму вартості для сплати податків державі, адже він живе в суспільстві, мусить у формі податку оплачувати власні, хоч і непрямі по відношенню до нього витрати. Бо податок — це встановлена законом норма обов'язкової участі суб'єктів господарювання та окремих громадян у формуванні державного бюджету. Ми вважаємо, що податкові системи, що склались у країнах світу, переважно спрямовані на те, щоб більше коштів залучити до державного бюджету за рахунок тих же суб'єктів господарювання та окремих громадян. При цьому "апетити" бюджету стримуються необхідністю забезпечувати стимулювання економічного розвитку, що є однією з важливих функцій будь-якої держави; в більшості випадків об'єктом оподаткування є доход, прибуток чи знов створений продукт (т. з. добавлена вартість) — показники, що характеризують результати господарювання. Тобто, хто краще господарює, ефективніше працює, той більше платить податків до скарбниці, і аж ніяк не той, хто більше використовує природніх, матеріальних, трудових та інших ресурсів, хто формує збиткову економіку. |
||||||
|